Кулевча, Одеська область

Кулевча та Кулевчанське диво

Кулевча, Свято-Миколаївський храм у Кулевчі, поїздки та екскурсії

Кулевча - село в Саратському районі Одеської області.

Поселення та назва виникла внаслідок переселення у 1830 році болгар із села Кюлевча, що в Болгарії.

За радянських часів історію села (а назвали його на радянський манер - Колісне), як і історію українських болгар було спотворено. У літературі минулого століття вона звучить трохи інакше, ніж у радянських джерелах. За радянщини писали, що село засноване у 1830 – 1842 рр. як військове поселення Оренбурзького козачого війська.

До 1990 року в Кулевчі існував клуб міжнародної дружби (КІД) із селом Кюлевча з Болгарії.

Село розташоване на маленькій річці Хаджідер, що по-турецьки означає "срібна річка", це за 13 кілометрів від траси Одеса-Ізмаїл і за 22 км від райцентру Сарата.

Історія Кулевчі. Хто вони українські болгари?

Наприкінці ХІV століття Болгарія підпадає під вплив османського ярма. Відбувається винищення населення, знищення культури та релігії.

Це підштовхнуло мешканців до еміграції із болгарських земель у сусідні з нею райони. Еміграція затяглася на ціле століття. Переселенню на землі Бессарабії сприяло утвердження маніфесту від 22 липня 1762 року, який дав можливість іноземцям переселятися до Росії.

Після цього було кілька масових переселень болгар на територію Російської імперії. Зв'язані із прагненням царського уряду швидше освоїти малонаселені землі та початком нових етапів воєнних дій із Туреччиною. Хоча, якщо почитати болгарських істориків, то складається враження, що болгари тікали саме від російських військ, які, по старій "русскій" традиції, здебільшого займалися насильством та мародерством.

У результаті переселень болгари оселилися на землях Бессарабії, Херсонської губернії та в Криму, а також біля Києва у районі Борщагівки. У Бессарабії виникає столиця болгар - місто Болград, а район довкола називають «Нова Болгарія». Царський уряд прагнув швидше заселити напівпустельні землі. Крім болгар заохочувалося заселення Бессарабії жителями Центральної Європи. Так лише 1822 року до Бессарабії переселилися близько 70 німецьких сімей. Чому переселились? Вони втікали від війни. Їм обіцяли звільнити на 50 років від усіляких податків та отримати землю у вічне користування. Також було надано свободу віросповідання. Зокрема, поселення німецьких колоністів були в районі нинішньої Сарати, Лебедівки, Сергіївки Білгород-Дністровського р-ну. Виявилось, що голий і порожній степ може давати добрі врожаї. Вічне користування землею закінчилось після приходу "совєтів". Колоністів, які вправно працювали на цій землі, виселили. Села швидко і вправно заселили чужинцями.

Наступний етап російсько-турецьких війн 1828-1829 рр. стимулював нове переселення болгар та інших народностей до Бессарабії.

Внаслідок чергового переселення в Бессарабії були створено нові села – Камчик (Зоря), Кулевча (Колісне), Пандаклія (Оріхівка). Це був період із 1829 по 1830 роки. З того часу і починається історія Кулевчі. Через деякий час було збудовано храм у селі, де й сталося Кулевчанське диво ("Кулевчанское чудо" російською).

Болгари мешкали компактно, у селах було зосереджено до 80% і більше болгар від загального населення.

Після 1933 року болгарські райони було ліквідовано. Водночас у Таврії було репресовано та розстріляно понад 25 тисяч представників болгарської інтелігенції: вчителі, інженери, священики, студенти.

З 23 серпня 1939 року після підписання пакту Молотова-Ріббентропа Бессарабія потрапляє під сферу радянського впливу.

Населення цього краю не встигло потрапити під репресії, але в регіоні відбулися кардинальні зміни.

Висловлювання Катерини свято дотримувалися у південних районах колишнього радянського союзу аж до 80-х, початку 90-х років. Культуру, мову, історію, традиції народів намагалися нівелювати. Історія коригувалась, болгарські назви сіл змінювалися на російські. Наприклад – назву села Кулевча поміняли на Колісне, Байрамча на Миколаївку-Новоросійську, Камчик на Зоря і т.д. Але десь прорахувалися. Назви поміняли давно, ще після війни, наче й на непогані, але вони нікому, крім комуністів, не потрібні виявилися. Та й болгари їх все одно по-старому називають, і по-болгарськи до того ж самі розмовляють. Якось тут не прижилось тут кацапське.

У селищі новою владою не віталися болгарська мова та знання рідної історії. Хоча територіально село, як і інші болгарські поселення, належали до України, але в школах не викладали ні українську мову, ні болгарську. Тільки російська, типу краще бути кацапом, ніж болгарином. Аналогічною була ситуація з історією та літературою. Болгарам не давали можливості вивчати історію свого народу, а також мову та історію України, на території якої вони проживали. Вивчалася лише історія Росії. Відбулося поступове формування п'ятої колони.

Лише у 80-х роках почався рух національного відродження, друкувалися газети, болгарську мову почали вивчати у школах спочатку як факультатив, потім як основний предмет.

Хоча й у болгарських селах понад 70% становило болгарське населення, згодом відбувалася асиміляція народів, які мешкають у сусідніх селищах. У Бессарабії села виникали внаслідок переселення різних народів, тому й жили вперемішку - тут німецьке село, тут українське, тут болгарське. Народ навколо підібрався з норовом, з одного боку болгари з добре розвиненим почуттям власної гідності, з іншого - нащадки задунайських запорожців та усть-дунайських козаків, яким перейшла у спадок мужність і хоробрість, патріотизм та любов до волі та своєї Батьківщини. Але минув час – на Різдвяні свята у болгарських селах діти ходять із зіркою та співають українські «колядки та щедрівки» (причому ці традиції живуть і донині), у розмові зустрічаються українські слова. Кожен народ щось додає своє.

Нові місця було тяжко освоювати. Землі переселенцям виділили не найкращі, може навіть і навпаки. Здебільшого це були солончаки. Але важка, багаторічна праця принесла свої плоди. Болгарські села стали досить багатими, як і українські, де селилися козаки, наприклад, Тузли. Добротні будинки, доглянуті садиби, хоч і цілком різні на вигляд.

Свято-Миколаївський храм, паломництво

Але не своєю історією прославилося село. Останніми роками воно стало місцем паломництва. Маловідоме село показують по телебаченню, сюди приїжджають величезні автобуси з усіх куточків України.

У місцевому болгарському храмі, якому вже понад 135 років, кажуть, що село Кулевча розташоване біля підніжжя уявного хреста. Тут знаходиться один із чотирьох поклонних хрестів, встановлених з благословення старців. Усього їх чотири в Україні – у Кулевчі, Чорнобилі, Старому Почаєві та під Харковом.

Якщо з'єднати точки на карті країни, то виходить величезний хрест. І селище – біля його підніжжя. Усередині церкви є чудодійні ікони. Найбільш відома – ікона Казанської Божої матері. Відома ікона тим (Кулевчанське диво), що довкола неї ростуть живі лілії, а бутони розпускаються на свято Трійці. Таке явище спостерігається лише у Греції на острові Кефолон.

У селі стверджують, що деякі явища на іконах мають нерукотворний характер, а ікона Спаса в Кулевчі має чудодійну та лікувальну силу.

Кулевчанське диво, коли краще їхати

Фотогалерея

Кулевча, фото Свято-Миколаївського храму.

Кулевча - як доїхати

Доїхати до Кулевчі можна автобусом Одеса-Дивізія, поїздом Київ-Ізмаїл, сучасним дизель-поїздом Одеса-Ізмаїл та у складі паломницьких турів.
Автобус на Кулевчу вирушає щодня з автовокзалу "Привоз". Поїзд та дизель поїзд Одеса-Ізмаїл ходить щодня, розклад уточнюєте на сайті Укрзалізниці https://uz.gov.ua.
Внаслідок російської агресії, на даний момент, добратися в Кулевчу поїздом неможливо. Лише автобусом Одеса - Кулевча - Дивізія, Білгород-Дністровський - Дивізія, Сарата - Кулевча.
Своїм транспортом їхати дорогою Одеса – Рені, поворот на Кулевчу.

Кулевча - адреса, координати

Одеська область
Саратський район
село Кулевча
GPS координати: 46° 1′ 41″ N, 29°  56′ 5″ E

Відстань

• Одеса: 115 км.
• Курорт Затока: 67 км.
• Курорт Лебедівка: 37 км.
• Курорт Расейка: 73 км.

Огляди та статті

Готелі у Затоці

Відпочинок у Коблеві

Залізний порт

Арабатська стрілка

Кулевча 2024. Кулевчанське диво. Паломництво та екскурсії в Кулевчу